Українська
Українська
Русский
Русский
вул. Новозабарська 2/6,
м. Київ, 04074, Україна

Тел./Факс: (044) 501 90 44,
e-mail: office@sklo.kiev.ua

На главную Відправити листа
ПОШУК

Останні новини

Дмитро Олійник: головне – це виграти боротьбу за інвестиції та зробити привабливими умови виробництва саме в Україні

16-02-2018
Дмитро Олійник: головне  –  це виграти боротьбу за інвестиції та зробити привабливими умови виробництва саме в Україні

Інформаційний простір цього тижня надзвичайно насичений дискусіями навколо спільної заяви Федерації роботодавців та інших бізнес-об’єднань і виробників про оголошення недовіри Максиму Нефьодову та вимоги про його звільнення.

Особливо багато дискусій точиться у соцмережах, де сучасні "реформатори" проводять більшу частину свого робочого часу.

Хтось каже, що забагато уваги ми приділяємо одній особі. Поясню, чому так відбувається.  Просто сталося так, що саме ця людина яскраво уособлює те, з чим ми та ті, хто поділяє нашу думку про шляхи розвитку країни та економіки, категорично не згодні.

Багато хто в уряді вважає, що Україна не зможе вижити без міжнародної фінансової допомоги. А ми розуміємо так: якщо ми зробимо структурну перебудову економіки, то спільно з міжнародною  допомогою ми виживемо та будемо розвиватися.  Без структурної перебудови економіки наша відповідь – ні!

І саме в цьому полягає ключове протиріччя між нами і нашими однодумцями та більшістю сьогоднішніх "реформаторів". Ми просто по-іншому мислимо. Думаю, саме цим і зумовлений їх супротив більшості ініціатив, що походять від українського бізнесу щодо розвитку економіки та промисловості.  

Які ключові напрямки розвитку української економіки ми бачимо?

Перша точка зростання – це зміна тренду розвитку експорту.  Ми не можемо надалі продовжувати дивитися, як наша країна  перетворюється  на сировинний придаток більш розвинутих економік. В світі немає, насправді, ніякого вільного ринку та вільної конкуренції, як нам намагаються довести сучасні "реформатори". Кожна країна виборює своє право на гідне місце в світових ланцюгах виробництва, намагаючись купувати сировину, а продавати готову продукцію. Нам, натомість, із захватом розповідають про успіхи зростання експорту зерна, насіння соняшнику та соєвих бобів. В той же час внутрішній попит задовольняється переважно  імпортом високотехнологічної продукції та споживчих  товарів на кшталт автомобілів, побутової техніки та ліків. В результаті по минулому року ми отримали $6 млрд від’ємного сальдо торгівлі товарами, встановивши сумний рекорд останніх чотирьох років.      

Ще у 2015 році ми розробили План модернізації України. У ньому ми, зокрема, вказали й 200 конкурентних товарів на зовнішніх ринках. Ми виділили товари з високою доданою вартістю, подивилися наші конкурентні переваги. І побачили, що маємо усі умови для того, щоб перетворити Україну на новий промисловий майданчик, надзвичайно привабливий для іноземних інвесторів. Але для цього необхідно змінити структуру економіки та створити нову модель інтеграції України в сучасний глобальний простір. Що для цього потрібно?

Головне  –  це виграти боротьбу за інвестиції та зробити  привабливими умови виробництва саме в Україні в порівнянні з іншими країнами. І інструментів для цього є безліч. Експортно-кредитне агентство,  Банк розвитку, вільні економічні та експортно- переробні зони, індустріальні парки та інфраструктурна підтримка для інвесторів.

Всі наші країни-сусіди активно ці інструменти використовують. А українські урядовці, типу першого заступника міністра економіки, роблять все, щоб такі механізми розвитку промисловості  та залучення інвесторів в Україні не запрацювали, апелюючи постійно до "вільної руки" ринку.                 

В результаті ми бачимо мільйони наших заробітчан, які забезпечують виробництво в усьому світі, "зелене світло" імпорту та сподівання на чергову фінансову допомогу закордону. Може, вже досить кожен транш МФВ сприймати як особисте свято? Друга можлива точка зростання нашої промисловості – це внутрішні інфраструктурні проекти та ринок державних закупівель. Без урахування окремих проектів щорічний обсяг державних закупок – 300 млрд гривень. І ці кошти, які насправді є нашими податками, повинні стимулювати виробництво в Україні та створювати робочі місця. Ми проти того, щоб брати іноземні кредити та на них купувати імпортну техніку та наймати іноземні компанії для будівництва доріг, портів, мостів та залізничних шляхів. Українські дороги повинні будувати українські робітники українською технікою. Український газ повинно видобувати українське обладнання, а в портах – працювати українські крани. Ми не проти ProZorro, як багато хто чомусь думає. Ми – за прозору конкуренцію і більш ніж інші зацікавлені, щоб наші гроші через бюджет витрачалися ощадливо.

Однак ми проти того, що Україна наразі не використовує методи захисту та підтримки у цьому процесі національного виробника, якими користується весь світ. У тому числі країни з набагато більш розвиненою економікою. Запуск конкуренції у чистому вигляді в послабленій кризою та війною країні – це її вбивство. Нагадаю тим, хто забув, чи взагалі не знав історію світової економіки, що будь-яка країна, що успішно долала кризу, робила це за рахунок переможної ідеології та здорового протекціонізму.

Саме тому ми підтримуємо законопроект №7206, який передбачає, що система держзакупівель має надавати чіткі вимоги для цінових преференцій тим виробникам, що претендують на складову локалізації – працюють в Україні, наймають на роботу українців, використовують вітчизняну сировину.

Так, він наразі не є ідеальним та потребує змін та доповнень, але ми над цим працюємо спільно з депутатами та українським бізнесом. І "реформатори" могли б приєднатися до цього процесу, якби в них було бажання працювати на Україну та українців. 

Якби вони спрямовували стільки ж часу та енергії у розвиток реального сектору української економіки, скільки витрачають на дописи у Facebook та презентації, думаю, зростання нашої економіки  могло б вже й перевищити омріяні Кабміном 7%.

Під час кризи ключовою є роль держави та державників. І саме держава має розробляти та впроваджувати інструменти структурних змін у економіці, сприяння інвестиціям, експорту та створенню нових робочих місць. Але та нікчемна програма розвитку української промисловості, яку з гордістю презентував пан Нефьодов, і яку мені особисто було б соромно показати навіть першокурснику – це і є печальна відповідь на питання, як він бачить розвиток української економіки. Кредити МВФ без зміни структури економіки вбивають країну. А от у комплексі з такими змінами вони можуть надати Україні шанс. Але для цього потрібно діяти надзвичайно швидко. Адже час – це дуже цінний ресурс, який ми не маємо права втрачати.